Як роблять українські БТРи і танки?Київський бронетанковий завод унікальний тим, що має повний цикл виробництва БТР. Київський бронетанковий завод (КБТЗ) був заснований ще в 1935 році як ремонтно-механічний завод і відтоді тут все пов’язано тільки з бронетехнікою. На території заводу є навіть постамент з танком ІС-3 (Йосип Сталін), що свідчить про минулий профіль підприємства.

За радянських часів КБТЗ мав свою спеціалізацію – модернізація і ремонт танків Т-72, на відміну від харківських заводів, орієнтованих на Т-64. Репортаж із заводу В Українській армії Т-72 практично не використовувався до 2014 року, тому Київський завод освоїв новий напрям – виробництво бронетранспортерів. Три роки тому тут почали випускати власну модель БТР-3Е, яка виявилася затребуваною ринком озброєнь.

До війни на Донбасі КБТЗ встиг виконати великий контракт для армії Таїланду, що дало можливість добре відпрацювати технологію виробництва БТР.

Зараз завод, за словами директора Владислава Лисиці, працює у три зміни. Веде виробництво з нуля БТР-3Е, модернізацію танків Т-72 і Т-64, відновлення техніки, пошкодженої в зоні АТО. Завод довгий час лихоманило, а після початку конфлікту на сході України, коли країна чекала від нього військову техніку, почали “випливати” минулі махінації. У ЗМІ стали з’являтися викривальні матеріали, повідомлення про арешт керівників. Нинішній директор намагається підняти завод, організувати безперервний випуск продукції, налагодити роботу в цехах.

Як тільки почалася АТО, Київському бронетанковому заводу довелося терміново шукати заміну російським запчастинам.

Постачальники навіть звичайних деталей і гумок під різними приводами відмовляли в постачаннях. А без них – нову техніку не випустиш. Заводу довелося проявляти чудеса винахідливості, шукаючи аналоги в Україні і в Європі. На заводі панує атмосфера середини XX століття. Так, є усе необхідне устаткування, але верстати тут давно не оновлювали. Велика частина операцій – ручна.

А це означає, що від кваліфікації персоналу безпосередньо залежить якість продукції. Більшість робітників – це міцні мужики ще радянського загартування. І саме на них тримається цей завод. “Молодь сюди не тягнеться – скаржиться начальник ділянки, – у нас зарплати не високі, а працювати потрібно багато”. Багато фахівців працюють десятиліттями і ми не знаємо, ким їх можна замінити. Зараз таких вже не роблять – жартують заводчани.

“Виїзні бригади бронетанкового заводу постійно знаходяться в зоні АТО і ремонтують техніку після боїв”, – говорить керівник підприємства. Саме ці фахівці потім вносять рацпропозиції з модернізації БТР-3Е з урахуванням бойових дій. Але належним чином преміювати ці ініціативи ми не можемо. Люди це розуміють, і навіть безкоштовно готують свої пропозиції. Всього за минулий рік було внесено майже 900 змін і рацпропозицій”, – констатує директор заводу.

Після того, як БТР сходить з конвеєра, його відправляють в цех остаточної здачі, де його готують до прийому військовими. Ще в програмі – обов’язкові стрільби. Новенький БТР-3Е повинен відстріляти кулеметну стрічку, провести вогонь з гармати і автоматичного гранатомета. Якщо якусь з дисциплін не пройшли, техніку відправляють на доопрацювання. Складнощів у бронетанкового заводу дуже багато. Підприємству потрібні інвестиції, потрібні замовлення, потрібна свобода дій, потрібна нова система менеджменту і стимулювання.

Якщо Україна хоче підняти оборонну галузь, тут повинні хотіти працювати кращі фахівці, кращі конструктори і отримувати гідну зарплату. На одному ентузіазмі і патріотизмі вже не вийде виїхати. А держава повинна хоч би сказати “спасибі” нинішнім мужикам, які зараз працюють на “оборонку”. Вони роблять подвиг, працюючи в неопалюваних цехах, вдень і вночі.

document.write(«»);