- 16 января 2018
Довга низка новорічних форс-мажорів в експорті товарної нафти призвела до того, що нафтові ф’ючерси побили трирічний ціновий рекорд – вперше з 2014 року бочка Brent подорожчала до $ 70, пише ubr.ua.
До понеділка, 15 січня, ціни почали сповзати вниз. Але незважаючи на це, маховик наслідків вже запущений. А одним з ключових обіцяє стати саміт моніторингового комітету 24 країн-членів угоди ОРЕС+, який збереться 20-21 січня в Султанаті, Оман.
Очікується, що на цій зустрічі більшість держав-експортерів використають цінові максимуми, щоб узгодити механізм виходу кожної країни-члена із загального режиму скорочення видобутку. Ті члени угоди, які дотримувалися ліміти на 100% своїх зобов’язань, мають намір почати вихід з режиму раніше за інших.
З речами на вихід
Про те, наскільки серйозно реагують на сплеск світових цін провідні експортери, можна судити за ціновими прогнозам найневтомніших оптимістів – російських нафтокомпаній. Зокрема, стратегія «Газпрому» спирається на Brent за $ 60- $ 62 / бар в 2018 році. «Газпромнефть» і «Лукойл» відштовхується від прогнозного сценарію в $ 50 / бар на 2018-22 роки, а «Роснефть» заклала в свої плани сценарій $ 47 / бар.
Російська влада запевняє, що країна дотримуються угоди ОРЕС + повністю. Тому, як би не розвивалися ситуація далі, на саміті в Омані Москва сподівається узгодити умови, за якими вона однією з перших почне відмовлятися від квот і відновлювати докризовий видобуток.
Ратує за право якнайшвидшого виходу з квотних скорочень і Королівство Саудівська Аравія. На неї припадають найбільші за обсягом квоти і найбільш сувора дисципліна у сфері видобутку. РФ ж за рахунок зростання видобутку має намір підлатати діри в платіжному балансі, які утворилися через міжнародні санкції.
На відміну від РФ, прагнення Саудівської Аравії скоріше вийти з політики квот ОPЕК має під собою суто економічні причини. Ця країна планує в кінці літа 2018-го вивести свій нафтовий гігант Аramco на світові ринки цінних паперів.
Причому прагнення саудитів дорожче розмістити акції своєї нафтокомпанії зараз є чи не єдиною «плановою» причиною січневого сплеску світових нафтових цін. Щоб накрутити привабливість паперів в період здешевлення нафти, cауди з 2016 року припинили жорстоку конкуренцію з Іраном і перейшли до умовної дружби: з багаторічних супротивників тимчасово перетворилися на союзників.
Але після того, як саудівський гігант до 2019 року закриє в КНР і США первинну і вторинну емісії частини своїх акцій, саудівська демпінгова конкуренція з Іраном неминуче повернеться в колишнє русло.
До 2015-2017 рр. років cаудj-іранські відкриті політичні та військові протиріччя охоплювали тільки Ліван і Сирію. Але незабаром до точок протистояння між Тегераном і Ер-Ріяд додалися Ємен та Катар. У 2018 році до них додасться Ірак, який після видворення курдів з нафтової столиці регіону, Кіркуку, остаточно сповз в сферу впливу Ірану. Для Саудівської Аравії в таких умовах дотримуватися квотною політики ОPЕК+ і подорожчання нафти – означає субсидувати своїх головних військових і релігійних супротивників в Тегерані.
Логіка нарощування саудо-іранського протистояння зводиться до спроби саудитів вивести Aramco на світові фондові біржі раніше, ніж іранці виконають той же фокус з державною нафтокомпанією NIOC. Якщо останнім це вдасться, в Ер-Ріяді докладуть усіх зусиль, щоб Іран повернувся в епоху міжнародних санкцій.
Корінь нафтового зла
Міжнародні експерти нарахували цілих три серйозних форс-мажори, які привели до січневого цінового сплеску. Причому серед них є й Іран, який так турбує Саудівську Аравію.
Перша з січневих несподіванок – це «історичний бомбовий циклон» Grayson, який на початку січня занурив в блекаут сотні тисяч споживачів електроенергії на атлантичному узбережжі США і Канади. Кліматичний фактор, який ще в грудні вразив бурові вишки в Мексиканській затоці, вважався однією з головних причин розігріву світових нафтових цін. У січні шторм циклону Grayson досяг рекордної позначки більше 4 метрів в американському Бостоні. А в Канаді, він взагалі паралізував весь атлантичний шельфовий видобуток нафти.
Друга новорічна несподіванка – аварійна зупинка найбільшого британського родовища нафти і газу в Північному морі в кінці грудня. Через деформації труб і зростання екологічних ризиків тоді був заглушений нафтопровід FPS Forties pipeline system, який приносить 30% всієї нафти Великобританії. До 3 січня, видобуток було відновлено. Але до цього часу на світові нафтові ринки наспів третій, і поки що, головний форс-мажор цієї зими – новорічні соціальні хвилювання в Ірані. Вони сполохали власників нафтових ф’ючерсів набагато більше, ніж потужний циклон в США, або передаварійна ситуація на британському трубопроводі.
7 січня під арешт влади потрапив колишній президент Ірану Махмуд Ахмадінеджад. А 12 січня, американський президент Дональд Трамп несподівано наклав санкції на ряд іранських компаній і фізичних осіб.
Іранський фактор знову головний
Відновлюючи тиск на Тегеран, Трамп запевнив пресу, що з травня США мають намір повернутися до санкцій проти Ірану, а поки ініціюють перегляд Спільного всеосяжного плану дій (СВПД).
«Ця угода відкрила іранській владі доступ до більш ніж $ 100 млрд заморожених коштів, які, однак, не були спрямовані на поліпшення життя іранського народу. Замість цього гроші пішли на покупку озброєння, фінансування тероризму та каральних дій, а також поповнили кишені корумпованих лідерів іранського режиму», – заявив американський президент.
Що стосується товарних нафтових ринків, то сплесками цін насамперед скористаються США та інші експортери, які не обмежені будь-якими зобов’язаннями перед ОPЕК.
На узбіччі цінового ралі
Корпорації-опоненти монопольної політики ОPЕК насамперед зацікавлені в ринках Індії та країн Далекого Сходу. А ось східноєвропейські держави ЄС і Україна в список їх пріоритетів не входять.
Правда, слід врахувати, що після 2014 року перенесення потужностей споживання нафти з центру і півночі континенту в Східну і Південну Європу стало довгостроковою тенденцією. Незважаючи на стрімке здешевлення чорного золота, центр прибутковості нафтової індустрії з того часу змістився від видобутку в транспорт, нафтопереробку і нафтохімію.
Ті з держав, які змогли скористатися шансом і стимулювали пожвавлення цих секторів промисловості, тільки виграли. До них, наприклад, можна віднести Польщу, Чехію та Угорщину. Користуючись зростанням конкуренції між експортерами нафти, вони зуміли залучити нові інвестиції в переробку сировини, скоротили частку РФ в закупівлях нафти, і забезпечили споживачам нові джерела імпорту. Такі зрушення в нафтовому секторі стали помітним стимулом для зростання масового попиту, і позитивно позначилися на зростанні всієї економіки.
Україна, за винятком декількох відновлених нафтохімічних виробництв, не зуміла скористатися періодом впевненого падіння світових цін нафти. Як і в сусідній Румунії, де повноцінно завантажені тільки 2 НПЗ з 8-ми існуючих, в Україні також працює тільки 2 НПЗ з 7-ми.
З цієї причини український ринок давно занурений майже в 100% залежність від імпорту нафтопродуктів. Щороку країна витрачає на нього понад $ 4 млрд. Щоб збалансувати їх з валютною політикою держави, українська влада змушена брати на себе все більше зобов’язань перед зарубіжними кредиторами, перш за все, МВФ. А обмеженість маневру Києва з цим кредитором широко відома.
У підсумку, потопаючий курс гривні і дефіцит валюти для оплати імпорту дає українським мережам АЗС цілком обґрунтований привід для постійного зростання цін. І дуже ймовірно, що цьогорічні зимові форс-мажори світового ринку нафти додадуть ціновому ралі українського ринку нафтопродуктів ще одне прискорення.