Скільки можна підтримувати своїми грошима «вітчизняного автовиробника», якого фактично не існує?

Кожен українець, у якого немає свого автомобіля, мріє коли-небудь на нього накопичити. Кожен українець, у якого він вже є, розуміє, що одного разу йому доведеться придбати новий. І всі ми з жахом прикидаємо, у скільки нам це обійдеться, особливо якщо це автомобіль іноземного виробництва, вартість якого для українських покупців збільшена практично вдвічі – стараннями держави, який обклав це митами, акцизами та податками. Формально це зроблено нібито для підтримки вітчизняного виробника, проте в українців на цей рахунок є великі сумніви.

Питання зняття з іномарок величезних акцизів і податків, спрощення і здешевлення їх «розмитнення» є сьогодні однією з найактуальніших споживчих проблем України, чиї дуже сердиті громадяни направляють чолі держави ось вже другий петицію поспіль, наполегливо вимагаючи переглянути політику держави, що робить автомобіль розкішшю для переважної більшості населення …

Які авто заберуть до ЗСУ після прийняття нового закону

Витоки української бідності

Українці – небагатий народ, навіть в періоди піку свого благополуччя (2004-2008, 2011-2013) ми залишалися однією з останніх країн Європи за рівнем життя населення та показниками економіки держави. Після кризи 2014 Україну та українців взагалі перестали порівнювати з європейцями, і тепер ми міряємося «досягненнями» з Гватемалою і Буркіна-Фасо.

Але, як відомо, бідність – поняття відносне, і її створюють не тільки низькі доходи, а й високі витрати, зумовлені великими цінами. У цьому відношення політики України, здається, зовсім не дружать з головою, оскільки в країні з найменшими в Європі доходами (менше було тільки в Молдові та Албанії) вони свідомо і методично проводять стратегію «європейських ринкових цін», що робить українську бідність набагато біднішими, ніж вона могла б бути. Але на цьому вони не зупиняються! І в результаті їх бурхливої діяльності ціни на деякі товари в Україні перевищують світові. І найбільш вразливо це виглядає в ситуації з імпортними автомобілями …

Зразу наголосимо: на вартість автомобіля сильно впливає не тільки його вік, але і комплектація. Одна і та ж модель у мінімальній і максимальній комплектації може коштувати (умовно) 20 і 35 000 доларів. Тому, порівнюючи вартість авто в США, Європі та СНД, ми часто не підозрюємо, що мова йде про моделі з однаковою назвою, але з абсолютно різною «начинкою» і навіть різною якістю виготовлення. І тут українцям і росіянам, напевно, буде неприємно дізнатися, що для їхнього ринку деякі іномарки випускаються в спеціальному варіанті «супер-економ» (злидні), тобто ще більш простому і дешевому, ніж мінімальна комплектація такої ж моделі у США чи Німеччині.

Візьмемо, приміром, популярну модель седана «Ford Mondeo». У США її ряд починається з мінімальній комплектації «Standard» вартістю 22100 доларів. Однак подібна комплектація в Росії називається «Titanium» і вважається вже не початковій, а середньої, і коштує від 1550000 рублів (24 900 доларів). В Україні ж вартість «Titanium» починається від 730 000 гривень (33 660 доларів)!

Або ось новий «Ford Mondeo» в чисто СНГшной мінімальній комплектації «Ambiente» (в Америці такий не продається). В автосалонах України він коштує від 570 000 гривень. На сайтах російських автосалонів можна «нагугліть» такі ж за 1100 000 рублів, або ж 383 000 гривень про курсом Нацбанку. Різниця в півтора рази!

Вона ще більше, якщо купувати цю модель в автосалонах Москви, де діє система знижок від виробника (завод «Ford» в місті Всеволожськ), і там його ціна починається від 999 000 рублів, або 348 000 гривень.

Як мовиться, факти наявності! Якщо порівняти рівень життя в США, РФ і України, то в даному випадку у нас він буде найнижчим не тільки тому, що наша середня зарплата найменша, але й тому, що на нашому ринку найвища вартість багатьох товарів і послуг. В даному випадку, як бачимо, вартість нових іномарок завищена в півтора рази!

За морем «Форд» полушка – так рубль «розмитнення»!

Однак півтора рази – це ще не стелю, якщо мова йде не про нові, а про старих автомобілях, що купуються українцями за кордоном. В основному в Європі, оскільки вартість б / у автомобілів в Росії не настільки низька, як на Заході.

Ще на самому початку 90-х у наших співгромадян з’явилася традиція відправлятися в Польщу і Німеччину за «тачкою», одночасно з першими гастарбайтерами. До речі, багато з них із своїх перших заробітків якраз і купували собі іномарку, приїжджаючи на неї додому. Інші розторопні українці зробили з цього свій бізнес: хтось поодинці або з напарником «приганяв» 1-2 машини на місяць і збував їх на авторинках, хтось збирав «бригаду», ввозив іномарки фурами і відкривав свої автосалони. На цьому бізнесі відразу ж став паразитувати кримінал, ДАІ, митниця і т.д.

Але накласти лапу на гроші купують автомобілі українців намагалася не тільки «братва» з корупціонерами, а й держава, поступово обкласти імпортні автомобілі всілякими митами, акцизами, податками та іншими поборами. Спочатку під приводом боротьби з ввезенням в Україну старого металобрухту на колесах. У ряді випадків це було справедливо, оскільки деякі наші співвітчизники набували за півтисячі дойчмарок і тягли з Німеччини в Україну списані в утиль «опелі» 70-х років. Потім під гаслами захисту власного виробника – мовляв, давайте розвивати український автопром, а не підтримувати іноземний!

Свого максимального розміру всі ці державні побори (ПДВ, мита, акцизи і т.д.) досягли в 2012-2013 роках, коли за ініціативою українських виробників автомобілів були введені так звані спецмита строком на три роки (до 2016 року). У вересні нинішнього року їх вирішили достроково скасувати – так би мовити, піти назустріч побажанням населення, яке вже давно відверто матюкає рідний уряд (не перше) за таку його турботу про український автопромі. Тому що, як із сумом говорять автодилери, у нас люблять боротися за вітчизняного виробника, але, на жаль, при цьому забувають про вітчизняного споживача.

Скасування спецпошін практично не змінила ситуацію: розмір накладених «розмитнювати» імпортний автомобіль поборів досі становить від 30% до 75% його вартості! У цьому можна легко переконатися за допомогою спеціального калькулятора «розмитнення».

Дійсно: якщо ми ввозимо в Україну нову іномарку за $ 15000, то при повному «розмитненні» нам доведеться заплатити за неї зверху $ 6,5 тисячі зборів, акцизів і ПДВ, плюс ще майже 900 доларів податку в Пенсійний фонд. Ввозячи в країну стару іномарку 3-5- річного віку за $ 10000, ми заплатимо зверху +8400 доларів податків і зборів, плюс 780 доларів до Пенсійного фонду – тобто її ціна зростає майже вдвічі.

Але це не межа, тому що якщо ви купили в Європі недороге десятирічне авто за $ 5000, то в Україні з вас додатково здеруть 8,7 тисячі доларів за «розмитнення» і 450 до Пенсійного фонду – тобто воно обійдеться майже втричі дорожче!

Куди йдуть наші гроші?

Це дуже цікаве питання, так як в реальності жоден цент з стягнутих при «розмитненні» іномарок сум не скеровується на підтримку горезвісного вітчизняного виробника. Всі податки, акцизи, мита і збори йдуть до державного бюджету, звідки вони розподіляються на розсуд парламенту і Кабміну. Можна сказати, що наші автомобільні податки йдуть на виплати відсотків по кредитах, які в свою чергу взяті для погашення попередніх кредитів. Це і є та сама боргова яма, суть яку розуміють ще не всі українці.

А як же підтримка вітчизняного виробника? Вона досягається непрямим шляхом: задумка полягала в тому, що надвисокі ціни на іномарки змусили б українців купувати дешевші автомобілі, зроблені в Україні. Так було задумано, а в реальності?

Реальність перша: з чисто вітчизняних виробників в Україні було тільки два підприємства (Луцький і Запорізький автозаводи), які колись випускали власне українські легкові автомобілі «ЛуАЗ», «Запорожець» і «Таврія». Згодом обидва підприємства були приватизовані і разом з іншими займалися або випуском «ліцензійних» моделей («Chery», «Daewoo»), або складанням іномарок з імпортованих деталей (ВАЗ, «Škoda», «Volkswagen», «Chevrolet», «SsangYong» та ін.).

Реальність друге: автомобілебудування (виробництво і збірка) в Україні розвивалося тільки до 2008 року, коли воно досягло максимуму – були випущені рекордні 400 000 легкових авто, які навіть йшли на експорт. Причому тодішньому ажіотажному попиту на «вітчизняні» машини сприяли не мита на імпортні автомобілі, а впевнене зростання економіки та рівня життя, низький курс долара (4,75) і доступність банківських кредитів. Автовиробники і автосалони навіть укладали з банками взаємовигідні союзи, створюючи привабливі для покупців кредитні плани.

Але після кризи 2008 року випуск автомобілів в Україні впав слідом за попитом. Деякі компанії взагалі закрили тут свої складальні цехи, інші скоротили випуск в рази. У підсумку в Україні фактично перестали випускати автомобілі середнього класу, за винятком деяких моделей «Škoda». Решта продукції являла собою малопотужні малолітражки найнижчої категорії і мінімальній комплектації, нижче якої були хіба що індійські авто для бідних.

Спроби підняти на них попит шляхом підняття цін (митами) на імпортні автомобілі лише поглибили крах українського авторинку, остаточно наступив в 2014 році. В даний час в Україні зупинені майже всі складальні цехи, а з початку року випущено всього кілька сотень машин. Тобто, по суті, в даний час українського автовиробника майже не існує, так що незрозуміло, кого ж продовжує «підтримувати» уряд?

Реальність третя: слідом за штучним подорожчанням імпортних автомобілів стали дорожчати і вироблені в Україні. Наприклад, на складальному заводі «Єврокар» було заявлено про початок виробництва седана «Škoda Superb». Це приємно, коли в умовах загальної зупинки автопрому «Єврокар» вирішив продовжувати хоч і невеликий, але випуск продукції, тим більше середнього класу. Ось тільки його вартість починається з 636 000 гривень! Це ще дорожче, ніж його вищезгаданий імпортований однокласник «Ford Mondeo», який з усіма податками і «розмитненням» коштує на 10% дешевше. Ось вам і вітчизняний виробник!

Але що ще гірше, ці побори з імпортних іномарок, особливо старих, ось вже котрий рік завищують ціни на українському ринку автомобільного секонд-хенду. Якщо наприкінці 90-х в Україні можна було за 3-4 тисячі доларів купити десятирічний BMW, який служив своєму новому власнику ще стільки ж, то тепер за цю суму можна купити хіба що старий, вічно потребував ремонту ВАЗ.

Реальність четверта: ці жахливі побори при офіційній «розмитненні» цілком природно викликають у людей бажання заощадити тисячу-другу доларів, використовуючи обхідні шляхи, що породило жахливу корупцію в цій сфері. Варіантів хитрих схем просто не перелічити! Серед них і пільгове оформлення автомобілів на інвалідів, і перебивання номерів кузова і двигуна ввезеного автомобіля на вже «розмитнені» раніше, і оформлення імпорту через держструктури без сплати податків і мит. Підібрати підходящий варіант нескладно: зараз існують навіть «корупційні брокери», які за малу мзду приведуть вас до потрібного вам чиновнику-хабарнику …

Геть совок!

Можна не сумніватися, що українці направлять президенту і третю, і четверту петицію про скасування «митних» податків і акцизів на іномарки, а він все так само буде перенаправляти їх уряду. А те, в свою чергу, буде обіцяти почути вимогам громадськості і знизити мита на 3-5%, що, звичайно ж, нітрохи не вирішить дану проблему. І це не дивно, тому що політика нинішньої влади спрямована на вирішення іншої проблеми – зовнішніх боргів країни, що має на увазі не послаблення, а посилення податкового тягаря на маленьких українців.

Ось нещодавно депутати хотіли, було, знизити ренту на природний газ, щоб ненабагато здешевити його, – який же шум через це підняв наш прем’єр! Скільки сил і енергії знову було витрачено на те, щоб переконати українців у тому, що дорогий газ для нас – це благо, просто ми цього не розуміємо. Цілком можна очікувати від уряду і заяв про те, що дорогі іномарки теж сприяють нашому благополуччю …

І все ж слід визнати, що автомобільна Україна зараз потрапила в саму справжню катастрофу, тому що при такому рівні доходів переважної більшості населення і таких непомірно завищені ціни на автомобілі вони знову стають розкішшю. Ми немов повертаємося в радянські часи, ось тільки тоді ситуація була набагато простіше. Мале число особистих автомобілів компенсувалося дуже розвиненим і дуже дешевим громадським транспортом, який у сучасній Україні давно загнано у могилу.

Якщо ситуація не виправиться в наступні 2-3 роки (а тенденції до цього поки не видно), то автопарк українців ще більше постаріє, а адже середній вік українських автомобілів і так становить 21 рік! Зрозуміло, заможні люди регулярно набувають собі нові авто, не зітхаючи при вигляді цін. А от іншим доведеться абияк «юзати» свої машину до повного зносу, після чого пересідати на велосипеди і маршрутки. Тобто спочатку на українських дорогах буде все більше непотребу, а потім все менше автомобілів взагалі. Ось до чого призведе політика дорогих іномарок.

А машину потрібно не тільки купити, але і застрахувати, кудись поставити і заправляти паливом. І ми знову приходимо до аксіомі, що бідність і криза є наслідком не тільки високих цін, але і низьких доходів. Падіння українського авторинку – це не окрема проблема, яку можна вирішувати якимось регулюванням (навіть таким невдалим, як податковим), це проблема системна. Адже одночасно з автомобільним звалилися ринки нерухомості, електроніки, меблів, одягу та взуття, дитячих товарів і пр. І суть цієї проблеми полягає в одному – в падіння споживчого попиту в результаті різкого зниження доходів і рівня життя населення. Так невже хтось реально вірить у те, що ця проблема може бути дозволена підвищенням податків і тарифів?

document.write(«»);