Крилаті ракети «Нептун», протитанкові комплекси «Стугна-П», «Корсар», «Бар’єр» та «Скіф», новий бронетранспортер «Отаман-3». На Міжнародній виставці «Зброя та безпека», що пройшла з 8 по 11 жовтня в Києві, показали військові розробки українських конструкторських бюро, пише Автотема з посиланням на pravda.com.ua.

Після приходу нової влади ВПК України, один з найбільш корумпованих промислових комплексів, чекають зміни. В кращу сторону або гіршу – покаже час.

В «Укроборонпромі» проводять обшуки, призначають нових топ-менеджерів. Військові скаржаться, що вчасно не отримують потрібне їм озброєння.

Тарас Чмут, голова правління ГО «Український мілітарний центр», вважає, що підбадьорити «оборонку» може ефективне реформування «Укроборонпрому», підтримка приватних виробників і спрощення виходу на зовнішні ринки.

Правда, щоб бути затребуваними в світі, українцям потрібен технологічний прорив.
Поки наша техніка, при всіх її плюсах, застрягла десь в 90-х. Хоча і довела свою спроможність у реальних боях на Донбасі.

Репортер УП побував у цехах НВО «Практика» в Києві, де виробляють бронемашини «Козак» і БТРи «Отаман».

Чи можуть вони конкурувати на світовому ринку, що відбувається з «Козаком» при наїзді на міну, як бронескло витримує постріли з АК-47 і на яких авто перевозять секретні документи – в репортажі УП з напівзасекреченого виробництва.

280 кінських сил

Основні потужності «Практики» займають майданчик в 10 тисяч кв.м., розташований за високим парканом у Святошинському районі Києва.

Є ще два партнерські підприємства у Вишневому та Бородянці, які беруть участь у створенні бронемашин.

У цех та випробувальні лабораторії пускають за спецперепустками, узгодженими в СБУ.

«Практику», де сьогодні працюють 300 людей, в 1993 році організував фізик-ядерник Олег Висоцький. Його фірма спочатку випускала банківське, протипожежне обладнання та устаткування для атомних електростанцій.

Починаючи з 1997 року, тут почали робити цивільний спецтранспорт – інкасаторські, банківські машини і броньовані VIP-автомобілі.

У 2014 році, з приходом «русской весны» на Донбас, підприємство стало випускати військову бронетехніку. Згодом її почали показувати на міжнародних виставках з важливим маркетинговим уточненням – «Випробувано в боях».

Точні дані про кількість вироблених і проданих силовикам машин – державна таємниця.
На «Практиці» називають приблизні цифри – близько 300 одиниць за останні п’ять років.

Включаючи модернізовані «КрАЗи», «МАЗи», «КамАЗи» і кілька десятків броньованих бусів для фельд’єгерської служби.

Найбільше, а точніше близько ста машин, що надійшли військовим і силовикам з 2014 року, – це «Козак-2».

Броньовик захищає екіпаж до 10 осіб від стрілецької зброї калібру 7,62 мм, осколків боєприпасів і мін. На нього встановлюють великокаліберні кулемети і автоматичні гранатомети.

Потужність 280 кінських сил, маса до 15 тонн, максимальна швидкість 120 км/год і 70 км/год по нерівній місцевості. «Козак-2» – потужний та швидкий броньовик.

Його приблизна вартість теж засекречена. Але в середньому, за визнанням Олега Висоцького, становить приблизно вісім – вісім з половиною мільйонів гривень.

Ергономіка, комфорт та новий бронезахист

У цьому році пройшли державні випробування нової версії бронемашини – «Козак-2М.1».
Зовні вона мало чим відрізняється від своїх попередників, але має низку відмінностей.

Коли на підприємстві говорять про цю модель, іронізують: вона зроблена не «Практикою», а Михайлом Забродським, екс-командувачем десантно-штурмовими військами, і екс-командувачем Сил спеціальних операцій Ігорем Луньовим.

Таким чином конструктори підкреслюють, що зробили броньовик на основі побажань досвідчених, не «паркетних» військових.

– Вони прийшли до нас, сказали: хлопці, ми воювали, знаємо, що потрібно, – згадує Олег Висоцький. – Зокрема, попросили підвищену ходову.

Зазвичай для «Козаків» використовували «громадянське» шасі Iveco, яке багато разів допомагало різним міжнародним командам вигравати ралі «Даккар». Але для «Козака-2М.1» вибрали «військовий» тип ходової.

– Тепер це машина з підкачкою, незалежною підвіскою, хорошою «роздаткою». Як нам сказали випробувачі, «Козак-2М.1» – єдиний в Україні зміг пройти по танковому полігону в Чернігові.

Другою умовою бойових офіцерів був підвищений бронезахист. Це – «п’ятий клас».
Третє – ергономіка, комфорт. І, зрозуміло, протимінний захист. Багато нюансів, які ми врахували, – розповідає керівник «Практики».

Вартість розробки нового екземпляра у 3-4 рази дорожча за виробництво подальшого, серійного зразка.

– Щоб зробити зразок і відправити його на випробування, потрібно до цього зробити ще одну-дві машини.

Одну ми робили раніше в фанері. Потім швидко навчилися робити в сталі. У звичайній. Потім – в бронесталі. І тільки потім виробляємо дослідний зразок, який йде на випробування, – ділиться Олег Висоцький.

У розробці нової машини брали участь близько 50 осіб: конструкторське бюро з 40 співробітників, група офіцерів-випробувачів і професійні консультанти-військові.

– «Козак-2М.1» – машина ексклюзивна. Схожих на планеті – штук шість. У нашого ворога такої немає. Вони почали робити щось подібне на початку агресії. Але потім послідували санкції, і у росіян не вийшло, – запевняє Висоцький.

«Треба сильно постаратися, щоб стати переможцем»

Поки що жодний з броньовиків «Практики» не купили іноземці.

Як пояснює експерт у галузі озброєнь Тарас Чмут, світовий ринок насичений подібною технікою.

– В Україні досить велика внутрішня конкуренція серед бронемашин, – уточнює він. – Є «КрАЗ», «Техімпекс», «Українська броня», «Практика», є «Богдан-Моторс», є ще «Дозор», довоєнна версія.

Але таких зразків у світі – сотні. Треба сильно постаратися, щоб стати переможцем. Або мати мінімальну ціну, або пропонувати щось більш ексклюзивне. Якийсь сервіс, «плюшки».

За словами експерта, «українського» в «Козака» небагато. Фактично це – крупновузлова збірка.

– Шасі там іноземні. Броня і комплектуючі – в більшості своїй теж. До того ж характеристики не завжди краще іноземних виробників, – вважає він.
Втім, на думку Тараса Чмута, у своїй ніші, в українських реаліях, «Козаки» показують себе з найкращого боку.

– До них найменше зауважень серед усіх бронемашин, які виробляють в Україні. Але це не означає, що вони – ідеальні. Що вони краще західної або американської бронетехніки, – говорить він.

– «Козак-2М.1» – перспективна машина. Вона вийшла трохи дорожче попередника, і це проблема для Міноборони. Але «Козак-2М.1», на мій погляд, більш якісний і просунутий, ніж «Козак-2», – резюмує Чмут.

Двошарова машина

У виробництві «Козаків», які пройшли державні випробування, використовують фінську сталь.

Раніше, коли на «Практиці» робили цивільні машини, купували сталь в різних країнах: Швеції, Німеччині, Чехії, Англії.

– У підсумку вибрали одного постачальника. Сталь у всіх була однакової якості. Різниця тільки в менеджменті. Фіни поставляють нам її миттєво, часто без особливої передоплати, – кажуть на підприємстві.

– Суть машини – в каркасі, – ділиться секретами Олег Висоцький. – В гальванічно оброблених трубах. Без них нічого не буде.

– Це двошарова машина, – продовжує він. – Перший шар – броня. А далі – метал, каркас, на який ми можемо щось наварити.

Під час вибуху під колесом – той капот, який тут окремо лежить, відлітає в сторону. Відлітає і колесо. А корпус – як відбивач. Як хвильоріз. І люди захищені.

Особлива гордість виробництва – унікальні для України лабораторія і цех броньованого скла.

Його ширина – 62 міліметра. Роблять його з декількох шарів. Покривають полікарбонатом, щоб уламки не потрапляли в салон. Це куленепробивне скло пройшло успішні випробування в лабораторіях МВС і Міноборони.

Раніше скло купували за кордоном, віддаючи до 1 тисячі доларів за «квадрат». Але в підсумку навчилися робити своє.

«Сорочку так ніхто і не пошив»

– На старій радянській техніці (і її модернізації – УП) довго не протягнеш, – зазначає керівник «Практики» Олег Висоцький. – Потрібно постійно розробляти щось нове.

Як приватник, Висоцький нахвалює турецьку модель розвитку військово-промислового комплексу.

У Туреччині, за його словами, держава вкладає у ВПК величезні гроші: зокрема, оплачує участь приватних фірм в міжнародних виставках, не пускає іноземних виробників.

– Там принцип такий: хочеш виробляти умовний «мерседес», виробляй його у нас, в Туреччині, – каже Висоцький.

За його словами, систему відносин між учасниками ВПК, вибудувану в останні роки, можна описати так: «Апелювати немає до кого. Кожен говорить, що своє зробив. Хтось ґудзики зробив, хтось нитки, але сорочку так і не пошив».

Експерт Тарас Чмут зазначає, що ситуація у ВПК після 2014 року почала змінюватися в позитивну сторону. Але є проблеми.

До 2014-го вся «оборонка» орієнтувалася на іноземні замовлення. Велика частина техніки, яку продавала Україна, спиралася на радянську спадщину.

– У спадок ми отримали величезну кількість Т-72, БТР-70, БТР-80 і так далі. Ми їх багато років ремонтували, модернізували і продавали за кордон. Але потім стали продавати свої зразки, – зазначає Чмут.

На його думку, в України величезний потенціал, у нашого ВПК однозначно є майбутнє.

– Але часто ми відстаємо технологічно від західних країн. Самим раціональним для нас був би пошук партнерів на заході, щоб створювати спільні кооперації. Разом виробляти техніку, разом просувати її на світові ринки.

Самостійно ми залишимося на тому рівні, який маємо зараз. Це – 90-ті роки, – резюмує він.