За радянських часів з серійним автопромом були серйозні проблеми. Кількість випущених моделей було дуже скромним для такої великої країни, і купити їх могли не всі, в основному через те, що вироблялося їх зовсім небагато. Однак, фантазія вітчизняних конструкторів працювала на повну силу. За стінами автомобільних заводів народжувалися унікальні проекти, велика частина з яких, на жаль, там і залишалася.

У 60-і роки Європа була поглинена мікролітражними автомобілями, японський автопром виробляв незрозуміло що, а американці ліпили величезні пожирачі бензину дорожні кораблі. У цей час на заводі «Комунар» готувалася до випуску перспективна модель ЗАЗ-966, на базі якої було вирішено побудувати невеликий фургон.

Перший прототип був прозваний «точило» і по суті був лише іншим компонуванням автомобіля ЗАЗ-966. Всі вузли, за винятком кузова, були ідентичні з легковим варіантом автомобіля. До 1962 року було підготовлено ціле сімейство «мікровенів» на базі ЗАЗ-966. Серед представлених автомобілів був і суцільнометалевий фургон, який цілком міг стати вітчизняним конкурентом і німецькому VW T1 і легендарному Transit.

Дизайн автомобіля розроблявся в архітектурному бюро автомобілів. Проектуванням машини керував Лев Мурашов – колишній конструктор МЗМА. ЗАЗ-970 комплектувався форсованим до 27 к.с. двигуном від ЗАЗ-965, який розташовувався зазвичай ззаду, стандартної легковою коробкою передач, повністю незалежною підвіскою. Передня підвіска була торсіонною, задня – пружинною. Корисний об’єм кузова фургона становив 2,5 кубічних метра, а вантажопідйомність – всього 350 кг з водієм і пасажиром. До того ж, як відомо, ЗАЗ-965 мав V-подібний двигун, який виступав в кузов «горбом». Цікавий той факт, що двері розташовувалися по обох сторонах кузова.

ТОП-10 японських кросоверів з пробігом

Трохи пізніше в цьому ж році був створений варіант мікроавтобуса. Він мав три ряди сидінь і був вантажопасажирськимх: другий і третій ряд сидінь складався. При двох складених сидіннях машина могла перевозити до 175 кг вантажу і чотирьох пасажирів, при чотирьох складених – 350 кг і двох пасажирів. Між сидіннями третього ряду розташовувався «горб» двигуна, тому вони були рознесені один від одного. У даху був передбачений вентиляційний люк, двері для посадки та висадки в пасажирську частину була одна по правому борту машини.

Поступово проект загруз. Розвивати далі Зазовський мікроавтобус не стали, а до серійного виробництва повноцінних мікроавтобусів вітчизняний автопром повернувся тільки до середини 90-х, коли і СРСР то вже не стало.