З перших днів вторгнення росії немало українців, рятуючись від війни, виїздили в Європу на своїх автомобілях. З літа минулого року українські водійські права визнаються по всій території ЄС. Також більшість країн ЄС дозволили в перші місяці українцям вільно користуватися авто на українській реєстрації, але це має й свої обмеження у часі.

Як повідомляє Avtosota із посиланням на самих біженців, у тій же Німеччині багато українців хвилюються через те, що термін користування авто може закінчитись найближчим часом, а офіційного консенсусу щодо цього питання ще немає. Через це немало українців почали продавити авто на українській реєстрації в ЄС або навіть спеціально везуть їх для продажу в Україну.

Спробуємо розібратися, чому так відбувається і що треба знати про терміни користування українськими авто в Німеччині.

Чому продають авто на українській реєстрації в ЄС

Ще в перші місяці війни біженцям в Німеччині дозволили користуватись автівками на українських номерах без окремої реєстрації протягом 6 місяців, далі цей термін продовжили на рік – з моменту їх приїзду в країну. Недавно серед українців в країні стала поширюватися інформація, що цей термін завершується і авто треба реєструвати, розповідає Людмила Жук. Вона з мамою переїхала у громаду Карлсруе на заході країни ще на початку вторгнення рашистів.

«Люди стали переживати через невизначеність, офіційної інформації щодо цього не бачили, і почали з’являтись багато оголошень про продаж авто на українській реєстрації. З продажем були проблеми – одним було дорого, інші не хотіли брати, бо все одно їм так само треба було б перереєстровувати це авто», – описує вона проблему.

Такі машини часто купували здебільшого посередники, щоб потім знову завезти назад в Україну й там продати дорожче. Або інші українці, які готові на них їздити всередині країні і перереєструвати, каже жінка.

«Люди стикнулися з тим, що такі авто довелося продавати в Німеччині значно дешевше, ніж вони коштували б в Україні. Якщо публікували оголошення в групах для українців, їх там починали критикувати, мовляв, чому так дорого. Словом, у когось вдавалося продати, у когось – ні», – додає Людмила.