- 27 декабря 2017
У 2017 році в Україну ввезли кілька сотень тисяч нерозмитненого секонд-хенду з еврономерами і менш 80 тис. нових легковиків . У той же час вітчизняні автозаводи в 2017-му видали з конвеєрів за рік менше 8 тис. легкових машин.
Звичайно, на сумні для автопрому підсумки року вплинули не тільки масові «поставки» напіввбитої техніки на єврономерах. Українці також активно ввозили і розмитнювали іномарки за «пільговими» акцизами — їх ввезли майже стільки ж, скільки продали нових.
Насправді «бляхи» грунтовно підкосили внутрішні перепродажу б/у легковиків і буквально обвалили ціни на ньому. Але в цьому є і плюс — раніше ціни на старі автомобілі були досить високими, а зараз вони стали доступнішими українцям. Втім, мінусів значно більше.
Вплив ввезення б/у техніки на продажі нових автомобілів бюджетного сегменту (в першу чергу В — і С-класів) також є. Логіка багатьох покупців зрозуміла і проста: навіщо купувати за $ 8 тис. новий Lanos, якщо можна купити за $ 3 тис. справжню BMW? Так, у віці і добряче пошарпану, але зате з трилітровим мотором і шкіряним салоном!
Багато споживачів готові платити за пошарпані іномарки з туманним юридичним майбутнім, і у відповідь на попит тут же з’явилася пропозиція: фірми і перегонники-одинаки постачають машини з Європи в найкоротші терміни і на будь-який смак.
Відмова від покупок автомобілів в автосалонах на користь дешевих старих машин з Європи — крок назад з точки зору розвитку економіки України.
Але це ще півбіди. На думку експертів, головна неприємність, яку несуть з собою підсумки року у вигляді тисяч нерозмитнених іномарок з європейських шротів – деградація автомобільної галузі України в цілому. Масове поповнення (з-за кордону!) автопарку вживаними автомобілями з малим залишковим ресурсом означає крок назад для транспортної інфраструктури.
Якщо порівнювати стару «бэушку» з новими, нехай навіть бюджетного класу автомобілями, то існує відразу кілька ознак втрати автомобільної «цивілізації». По-перше, зниження завантаження мережі офіційних автосалонів з широким штатом співробітників і відповідними податками в казну. По-друге, непотрібність фірмових СТО з високим рівнем сервісу і кваліфікованим персоналом. По-третє, вимирання супутньої інфраструктури – банківське кредитування, лізинг, асистанс.
І нарешті, це зупинка українських автомобільних заводів, які в кращі роки випускали майже півмільйона легковиків, вантажівок і автобусів. Природно, з відповідним завантаженням сотень суміжних підприємств та мільйонними відрахуваннями у казну. Сьогодні легкові автомобілі худо-бідно випускають лише два заводи — «Єврокар» і ЗАЗ, а ще десять років тому повноцінних заводів було вдвічі більше, а обсягів продукції — в сотні разів більше.
На складальних ковейерах українських автозаводів і суміжників були зайняті тисячі робітників. Українські автомобілі забезпечували замовленнями безліч підприємств в багатьох галузях промисловості.
Замість цього – машини з третіх рук, напівлегальні ділки-перекупники, придорожні торгові майданчики, гаражі з «дядьком Васею», кустарні доопрацювання для спрощення ремонту, мийка з відра та інші принади тіньової економіки. Ніхто з них не платить ніяких податків у казну держави, але при цьому усі хочуть їздити європейськими дорогами…
Подібне вже мало місце в історії України, коли в 1990-х роках відкрилися кордони і у країну хлинув потік пошарпаних іномарок. Бізнесу і владі коштувало чималих зусиль і багатьох років, щоб побудувати в країні цивілізований ринок автомобілів та супутніх послуг, і разом з ним – справжню автомобільну цивілізацію. Невже доведеться починати спочатку?