- 22 ноября 2018
Більшість людей звертають увагу лише на вартість розмитнення, та не вникають у механізми цього розмитнення, пише westnews.info. Отож, надаємо слово адвокату.
«Закони про «євробляхи» № 8488 та №8487 прийняті ВР на початку листопада, викликали неабиякий ажіотаж в суспільстві. Вони розкололи українців на три табори: ті, хто підтримують закони в останній редакції, ті, хто не підтримують в тій редакції, в якій вони були прийняті в листопаді, і ті, хто взагалі проти надання будь-яких пільг та преференцій одним, коли інші позбавлені можливості скористатися такими пільгами.
Я вважаю, що активна позиція деяких громадських формувань чи окремих активістів щодо відстоювання позиції зі зниження вартості акцизу при розмитненні авто, є ніщо інше, як популізм. Бо більшість людей звертають увагу лише на вартість розмитнення, та не вникають у механізми цього розмитнення.
І в мене виникає питання: а хто знає, які документи потрібно надати, щоб набути право власності на імпортований в Україну автомобіль? Як показує практика, більшість «євробляхерів» не мають жодних документів, які б дозволяли набути право власності на цей автомобіль. У них, як правило, є лише свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу в іноземній країні. І все…
Для того, щоб легалізувати імпортний автомобіль у нашій державі та набути на нього право власності, потрібно:
1. Зняти з обліку автомобіль у відповідних реєстраційних органах держави, в якій він зареєстрований та стоїть на обліку.
2. автомобіль. Ця процедура вимагає не лише формальної сплати митних платежів, а і вчинення низки інших дій, які спрямовані на легалізацію цього автомобіля в Україні.
3. Поставити автомобіль на облік у Регіональному сервісному центрі МВС.
Перша проблема з якою зіштовхнуться користувачі «євроблях» — це вивезення свого “залізного коня” за межі України. Адже це має зробити лише та особа, яка ввезла цей автомобіль на територію України. Для багатьох українських користувачів «євробляхами» знайти цю людину буде проблематично.
Друга проблема навіть, якщо вам вдалося знайти перегонщика, але автомобіль перевищив терміни тимчасового ввезення, ви повинні сплатити штраф в розмірі до 17 000 грн та оплатити послуги людини, яка вивезе ваше авто за межі України. Вигідно?
Третя проблема яка очікує на тих людей, які користуються незареєстрованими в Україні автомобілями — це знайти власника “свого” автомобіля. Бо особа, яка його ввозила на територію України і власник — це, як правило, різні люди.
Четверта проблема яка може виникнути у прихильників “дешевих” авто — це те, що власник одразу після виїзду автомобіля з його країни, зняв цей автомобіль з обліку. Бо ж в Європі, якщо ти маєш авто, то зобов’язаний систематично проводити його технічний огляд, купувати страховку, тобто нести витрати.
Як вийти з цієї ситуації, я поки не знаю… Хоча ця проблема може спіткати нашого “бідного” українця ще у пункті пропуску, під час в’їзду на територію іноземної держави, де було зареєстровано це авто. Бо перегонщик передасть автомобіль українцю на нейтральній території, де авто можуть затримати до з’ясування обставин. А що тут з’ясовувати?! Які документи може подати наш громадянин, що дають йому законні підстави для володіння та користування ним?! Техпаспорт?! Страховка?! «липове» доручення?!
Лише після того, як автомобіль буде офіційно знято з обліку в тій державі, де він зареєстрований, а українець отримає документи, які дають йому право для набуття права власності (угода купівлі-продажу, угода дарування, чи інше), можна переходити до процедури розмитнення, яка так активно зараз обговорюється і якою намагаються замилити очі людям на реальні проблеми, які в них виникають з легалізації таких автомобілів в Україні.
Українці!!! Будьте розумними та “не ведіться” на чергову передвиборчу “мильну бульбашку”, яка спрямована лише на те, щоб залучити максимальний електорат.
Ні закон Южаніної, який на початку листопада прийняла Верховна Рада, ні пропоновані громадськими активістами зміни до цього закону, жодним чином не вирішують реальної проблеми більшості користувачів “євроблях”.
Такі колізії в нашій державі виникають не вперше і виникатимуть далі. Адже, щоб ми не говорили, закони в державі пишуть «під себе» усі, кому не лінь — громадські активісти, популісти, бізнесмени. Звичайно, дослухатися до думки людей, які також житимуть за цими законами, потрібно. Але розробляти важливі для країни закони, повинні фахівці. А у Верховній Раді практикуючих юристів чи адвокатів за роки незалежності практично не було. Тому і приймаємо «діряві» та непродумані закони, якими, як дишлом — куди повернеш, туди і вийшло».