Мало хто знає, що один із перших українських автобусів був побудований майже 90 років тому саме на Поділлі, пише ye.ua.

Перші українські автівки

Створення першого українського авто почалось в Одесі, в механічній майстерні місцевого інженера В.Стасюлевича. У 1909 році, на основі закордонної вантажівки, згаданим інженером був побудований перший на території сучасної України автобус. Одесити, як спадкові махінатори, все скопіювали з однієї закордонної моделі. Єдине, що не змогли, – то був радіатор. Отож доморощені умільці вимушені були розробляти власний. Він вийшов дуже великий та важкий, але став тією зовнішньою відмінністю від закордонної копії, що дозволив одеситам стверджувати, що їх автобус є власною розробкою. Після того одеського автоклона-гібрида, в Україні автомобілі не виготовляли понад двадцять років. Наступним українським автомобілем стала вантажівка з справжньою національною назвою «Україна-4», яка була випущена на початку листопада 1931 року на Харківському автоскладальному заводі. Всього виготовили дві такі машини. Вони зайняли невеличке приміщення цеху так, що довелося зламати стіни, щоб вони змогли виїхати «на люди». Обидві машини було зроблено з вітчизняних матеріа- лів, і не просто зібрані, а саме зроблені. Вантажівка мала потужність 70 кінських сил, максимальну швидкість – 70 км на годину і вантажопідйомність 4 тонни. 7 листопада 1931 року обидві вантажівки взяли участь в святковій демонстрації трудящих столиці України – Харкова. Проте, всі автомобілі довоєнної доби були лише експериментальними моделями та у серійне виробництво так й не увійшли.

Ось коротко і все, що вдалося знайти про початок українського автобудівництва у енциклопедіях і довідниках. Але тут одразу зауважимо, що в тих виданнях є явний пробіл – другим українсь- ким містом, де почали збирати автомобілі був… наш Кам’янець-Подільський. Цей факт і досі залишається маловідомим не лише широкому загалу, а й навіть серед істориків-краєзнавців.

Від ремонту до виробництва

Після тривалої громадянської війни, наприкінці 1920 року на Поділлі остаточно була встановлена радянська влада. Стало налагоджуватись мирне життя, почали працювати установи і підприємства. Фактично одразу народне господарство зіткнулось з транспортною проблемою – весь й так незначний автомобільний парк краю, що сформувався ще в царські часи, був або знищений в роки війни, або перебував у розпорядженні діючої армії. У молодій країні Рад автомобільна промисловість ще не була створена, а повсякдення потребувало як вантажних авто, так й автобусів. У 1922 році на засіданні Поділь- ського губернського виконкому вирішили спробувати на місцевих підприємствах робити ремонт старих автівок.

Того ж року авторемонтні цехи стали до ладу у Вінниці, Проскурові та Кам’янці-Подільському. У ці міста з усього Поділля звозили розтрощені автомобілі та запчастини від них, й часом з двох-трьох таких «убитих» машин збирали одну діючу. Найкраще справи з подібним ремонтом йшли на одному із найбільших машинобудівних заводів регіону – Кам’янець-По- дільському чавуноливарному і механічному заводі «Мотор». Підприємство, яке було засноване у 1918 році, мало непогане обладнання та вдосталь запчастин і комплектуючих, що залишилися на гарнізон- них інженерних складах ще від царської армії. Таким чином, на Поділлі у 1922 році власними силами вдалося збільшити парк автомобілів майже на двадцять вантажівок. А от з поповненням парку автобусів виникли проблеми – у регіоні не було ані комплектуючих, ані старих машин для ремонту.

Автобус за чотири місяці

Поміркувавши над власними можливостями, дирекція кам’янецького заводу прийшла до рішення – спробувати будувати автобуси власної конструкції. Інженери і техніки підприємства у стислі строки (за чотири місяці!) зуміли розробити документацію та налагодити виробництво автобуса, якому дали назву «Кам’янецький мотор». Шасі з двигуном взяли від американської вантажівки «Уайт», частину агрегатів від інших машин, частину виготовляли власними силами, так само, як й кузов. Пер- ший автобус виїхав із заводу напередодні жовтневих свят 1923 року, ще один був зібраний через два місяці.

Автобуси передали управлінню Подільської губтрансконтори, яке одразу органі- зувало пасажирський маршрут Кам’янець-Подільський – Проскурів – Вінниця. «Ка- м’янецький мотор» мав 12 місць для пасажирів у салоні, та ще два місця біля во- дія. Двигун мав потужність 30 кінських сил та розганяв машину до 30 км на годину. Отож до Проскурова автобус їхав 4 го- дини, робив технічну перерву дві години, й далі ще 5 годин до Вінниці. Там ночував, а ранком йшов зворотним маршрутом.

У всій цій історії залишилось поки нез’ясованим – скільки зібрали у Кам’янці автобусів, та як довго вони працювали на маршрутах. Але й без того, факт для нас доволі примітний – саме на Поділлі налагодили одне із перших в Україні авто- виробництв.

document.write(«»);