- 23 июня 2015
- autotheme.info
40 днів тому мої друзі розбилися на смерть дорогою в гори через те, що усі в машині заснули, враховуючи водія. Коли розбивається хтось незнайомий, то часто думаєш: “Напевно, хлопець був лихач/недосвідчений/надмірно самовпевнений і тому подібне. З нами такого не станеться”. Але цього разу був протилежний випадок, пише econet.ua.
Тут загинули хлопці, які постійно, впродовж останніх десяти-п’ятнадцяти років, мало не кожен місяць, ганяли то в гори, то на морі, намотуючи тисячі кілометрів без зупинок. Досвіду у них – аж занадто! Що Вадим, який сам себе називав “професійним торохтієм”: міг добою безперервно базікати з будь-яким водієм, навіть незнайомим. Що Смолин, який їздив акуратніше за мене, завжди уважно стежив за своїм станом.
Усі вони прекрасно уміли боротися з сном, відчувати настання втоми, і розуміти той момент, коли вже пора водієві мінятися. Дізнавшись про аварію, багато навіть повірити не могли, що хтось з них міг банально заснути за кермом. І проте, це сталося. Всього один раз, але так, що вистачило усім трьом.
Дивлячись на їх знівечену машину, побувавши на місці аварії, переглядаючи записи з реєстратора, я абсолютно чітко усвідомив для себе таку просту, загалом, логічну річ: “Я не можу сказати, що я розумніший або досвідченіший за когось з них. Що вік, що досвід, що манера водіння у нас у усіх плюс-мінус однакова. А значить і я, так само як вони, можу легко померти на трасі так само”.
І тут я знову повертаюся до свого давнього питання: як же цього уникнути. Почавши кататися на далекі відстані, років ще десять тому, я насамперед став шукати для себе найдієвіші методи боротьби з сном. Пам’ятаю, що у мене був цілий арсенал різних способів підбадьоритися: кава, насіння, енергетики, прогулянки, зарядки і тому подібне. А потім я здогадався, що шукаю-то зовсім не те! Жоден з них не може мені гарантувати безпеку. Адже ось в чому парадокс: усе це ніщо інше, як способи продовжити рух, а головне – уміти вчасно зупинитися!
І тут недоречна народна мудрість: “Втомився – відпочинь”, яку я чув мільйон разів. Що означає втомився? Он усі додому після роботи втомлені їдуть, і що? Де об’єктивні критерії, коли втому ще можна спокійно потерпіти, а коли вже точно пора на узбіччя?
І ці критерії мають бути явними і однозначними.
Загалом, у мене таких критеріїв п’ять. Вони перевірені сотнями безсонних ночей що на машині, що на яхті. І правило дуже просте: краще до такого стану взагалі себе не доводити. Але якщо раптом настає хоч одна з цих ознак, я тут же змінююся без роздумів. Або, якщо мінятися ні з ким, встаю на узбіччя спати. Тому що далі їхати не можна.
Отже, п’ять об’єктивних ознак того, що ось-ось заснеш:
1. Помічаєш момент моргання
Це – найбільш очевидний і однозначний критерій. Спробуйте згадати момент, коли ви останній раз моргнули? То-то ж! Річ у тому, що в звичайному стані людина зовсім не помічає момент, коли моргає. Це відбувається наскільки швидко, що просто не звертаєш уваги. Зате коли це стає явним, то вже йдеться не про звичайне моргання, а про початок відключення – негайно на узбіччя!
2. Обман зору
Фігури на узбіччі здаються здалека чимось одним, а при наближенні або виявляються чимось зовсім іншим, або зникають взагалі. Це погранична стадія: очі ще розплющені, але мозок вже не устигає обробити усю інформацію, що поступає, – він вже спить! Ще декілька хвилин, і свідомість зовсім відключиться.
3. Зір не встигає фокусуватися
Я пробую перевести погляд з дороги на прилади, і тут же повернути його назад на дорогу. Який там був кілометраж? Ще раз: мить на прилади, і знову на дорогу. У нормальному стані, зір устигає перебудуватися, і все прекрасно видно. Але якщо засинаєш, то погляд стає скляним, очі не устигають адаптуватися до умов, стає неможливим оглянути прилади одним збіглим поглядом, і тут же рахувати потрібні свідчення.
4. Лінь напружувати мозок
Спробуйте помножити 18 на 3. У нормальному стані – це не проблема. А ось засинаючій людині це не то що б складно, йому це зовсім не треба. “Впадло” навіть починати. З тієї ж причини лінь розмовляти. Тому що для цього потрібно напружуватися, тримати в думці нитку розмови, підбирати слова. До речі, будь-яке словесне спілкування непогано навантажує мозок, тому що, по-перше: хто базікає – той не засне; а по-друге: якщо в салоні повисла тиша, означає скоро усіх зрубає. У цей момент теж пора зупинятися, хоча здається, що можна ще їхати.
Ось у хлопців саме так і сталося (за реєстратором) : спершу повисла тиша в салоні, а через деякий час – аварія. До речі, найсильніше бадьорить не просто порожнє базікання, а бесіди на якісь теми, що хвилюють, будь то секс, політика та ін. Так що запасаємося на доріжку болючими темами.
5. Дрібні порушення
Два-три рази підряд забув перемкнутися на ближній? Пора спати. Не можеш згадати останній дорожній знак? А передостанній? Ніяк? Спати! Зупинився на миготливий жовтий? На зелений? Ну, ви зрозуміли.
І бонусом експрес-тест для пасажира, як ненав’язливо перевірити водія на предмет сонливості.
Фішка в тому, що марно його запитувати : “Чуєш, з тобою все добре?”. Відповідь завжди буде одна і та ж : “Так”. Замість цього потрібно поставити йому якісь питання, які вимагають обдумування, або уважності. Наприклад: “А де ми зараз? Що за населений пункт проїхали”?, чи “Скільки нам ще залишилося до… “, а краще навіть щось складніше, ніби: “Як ти думаєш, що краще подарувати <ім’я спільного друга> на день народження”?. І якщо відповіді здадуться занадто простими, або неадекватними – пора мінятися.
А якщо пацієнт швидше живий, то щоб стало краще, бажано розпочати з ним про щось сперечатися. Хоч про високі матерії, хоч тупо тролити його – все одно. Головне, що під час жарких дебатів, заснути неможливо фізично, перевірено.
Загалом, головне правило: мозок не вимикається відразу, він вимикається поступово. Як зависаючий комп’ютер, спершу працює на 100%, потім на 50%, потім на 25%, потім бац – вже висить. Цілком реально відловити цей перехід з 100% на 50%, якщо знати що шукати, і як перевіряти. А шукати потрібно будь-яку лінь і перевіряти себе на загальмованість свідомості.
Та все ж залишається питання: якщо я можу контролювати себе сам, чи досить цього для безпечної їзди на далекі відстані самостійно? Чесно кажучи, не упевнений. Каверза ще в тому, що разом з притуплюванням свідомості, притупляється і почуття страху. Тобто, ти розумієш що засинаєш, за усіма критеріями здорової людини, ти вже, фактично, на волосок від смерті, причому усвідомлюєш це, але тобі у цей момент взагалі не страшно! Тому що мозок-то вже майже спить. І здається: “Подумаєш, проїду ще XX км до найближчої XXX, а там і посплю/поміняюся”.
Так що усі ці ознаки, звичайно, хороші, особливо коли їдеш один. І потрібно старатися до них не доводити, а якщо хоч один з них настане – відразу ж зупинятися. Але це швидше необхідність, ніж достатня умова безпеки. Єдиним варіантом, в якому я упевнений на усі 100% , я бачу в додачу до усього цього їзду з напарником і постійними бесідами. Не стільки для того, щоб залишатися бадьорими, скільки для того, щоб постійно контролювати один одного (див. пункт 4): розмова затихла – обоє спати. Так, це дуже суворе правило. Але, наприклад, коли ми їхали в кругосвітнє, нас було четверо, і ми його легко дотримувалися.
Останнім часом я став все частіше і частіше забивати на нього, іноді через відсутність співрозмовників, а іноді – просто так. Але, мабуть, даремно. Життя, блін, уміє показати, як робити не потрібно. Безглуздо не вчитися.
document.write(«»);