- 28 июня 2015
- autopalace.com.ua
Цей шикарний автобус, створений на шасі лімузина для вищих чинів КПРС, незаслужено забутий. Хоча свого часу він заслужив похвалу Хрущова і зібрав купу міжнародних нагород, а компанія Ford навіть хотіла викупити ліцензію на його виробництво в США.
По правді кажучи, великої потреби в преміум-автобусі у керівництва Радянського Союзу ніколи не виникало. Вищі представники КПРС пересувалися на розкішних ЗІЛ-111 і ЗІС-110. І якщо ЗІС-110 цілком міг використовуватися як цивільний автомобіль, із ЗІЛом було трохи складніше – лімузин застосовувався тільки на службі і тільки самими членами партії, рангом не нижче, ніж представники Політбюро.
Автомобіль збирали фактично поштучно, таке виробництво було страшно неефективним, неорганізованим, і керівництво заводу Ліхачова, до усього іншого, боялося, що такий стан речей може спровокувати витік кваліфікованих кадрів. Рятувати ситуацію вирішили ультимативно: запустити виробництво масового автомобіля на вузлах і агрегатах лімузина. Так зародилася ідея багатомісного багатофункціонального автомобіля з начинкою від представницького ЗІЛ-111.
У вільний від роботи час група ентузіастів заводу імені Ліхачова проектувала новий автобус з індексом “118”. Конструктори зберегли базу і колію лімузина, під капот встановили модифікований двигун V8 від вантажівки ЗІЛ-130, форсований до 200 кінських сил. Кузов був побудований з нуля, мав “напівнесучу” конструкцію, інтегрувався з елементами рами і відокремленим підрамником двигуна і передньої підвіски. Розробкою екстер’єру займалися молоді дизайнери Ерик Сабо і Олександр Ольшанецький, інтер’єр довірили Тетяні Кисельовій.
Вона ж і придумала назву “Юність”. Художники-конструктори не могли не надихнутися красою тодішнього американського автопрома. При ретельному розгляді в “Юності” можна вгадати риси Chevrolet Corvair Greenbrier Sportswagon, що здійснювався з 1961 по 1965 рік за океаном. Але копією “Корвеєра” “Юність” не можна назвати ні в якому разі: автобус Chevrolet був сконструйований на базі задньомоторнох масової машини середнього класу і був глибоко утилітарним за своїм призначеннм. ЗІЛ-118 був, навпаки, дуже приємною для пасажирів машиною.
Кругове панорамне скління, що по бортах заходить на дах, двометровий люк, висока шумоізоляція – усе це виводили “Юність” на рівень комфорту кращих легкових машин того часу. Дизайн екстер’єру був надзвичайно легким і цікавим для радянських автобусів. І хоча, з технічної точки зору, в конструкції ЗІЛ-118 не було досконало нічого нового, сама ідея привабливого і по-справжньому комфортного автобуса була свіжіша не лише для автомобільної промисловості СРСР, але і всього іншого світу.
ЗІЛ-118 дуже сподобався генсекові Хрущову і вчасно отримав заслужену порцію слави. У 1967 році на Міжнародному автобусному тижні в Ніцці “Юність” виставлялася на експозиції “Інтуриста”. Успіх був просто скаженим. ЗІЛ-118 отримав дванадцять нагород, а Генрі Форд молодший навіть хотів викупити ліцензію на виробництво машини в США. Отримавши відмову, Форд спробував домовитися про організацію спільного виробництва, але і тут радянські промисловці не побажали зв’язуватися з американським конкурентом.
Шкода, що масове виробництво ЗІЛ-118 так і не вийшло. Серійний випуск відкладався з кожним роком. Конвеєри ЗІЛ і без того були зайняті повнорозмірними вантажівками, а розширення виробничих потужностей вважали занадто дорогим задоволенням. У період з 1970 по 1994 було зроблено 106 автомобілів сімейства “Юність”. Деякі з них були передані медичним працівникам в ролі карет швидкої допомоги підвищеного класу, а декілька екземплярів переобладнували в автомобілі стеження і відправили служити в КДБ.
document.write(«»);