663ee92bf405b29084ed9b1dbd511082_orig

У минулі роки МЗМА не лише ледве чи не кожні три роки модернізував серійні автомобілі і робив з десяток модифікацій основної моделі, але і створював цікаві прототипи машин найрізноманітніших класів.

Чотириста з плюсом
Запускаючи вкінці 1946-го у виробництво “Москвич-400″ – копію німецького Opel Kadett, відразу планували робити на його базі сімейство автомобілів. Причому більше, ніж до війни робили в Німеччині.

Незабаром на конвеєр встали кабріолет “Москвич-400-420А” і фургон “Москвич-400-422″ з дерев’яними панелями кузова, що збирається на так званому комерційному шасі (по суті – підлога автомобіля з крилами, передком і передніми дверима).

На заводі планували випускати і аналогічний в модному тоді стилі woodie універсал – “Москвич-400-421″. Зробили з десяток дослідних зразків з різним навішуванням дверей. Проте серійним універсал так і не став. Прототипи використали у випробувальних пробігах в ролі машин супроводи, які в ужитку називалися “хазяйками”.

Не встав на конвеєр і пікап “Москвич-400-420Б”. До речі, до передньопривідного “Москвича-2335″ московський завод товарні пікапи так і не випускав, робив їх тільки в ролі службового внутрішньозаводського транспорту. “Москвичи”-пікапи, що попадаються на вулицях, кроїли із старих машин авторемонтні підприємства. Деяку кількість пікапів в 1970-х виготовив з фургонів моделі 434 британський імпортер “Москвичів”, але до заводу той проект відношення не мав.

Повернемося до першого “Москвича”. Вже з кінця 1940-х будували прототипи, як тепер би сказали, рестайлінгові – зі зміненими крилами, задньою і передньою частиною. На цих машинах обкатували і експериментальні мотори. Але чим більше працювали, тим більше розуміли: застарілий 400-й родом з 1938 року модернізацією не врятуєш. Незабаром проект нового автомобіля став набувати рис знайомого сотням тисяч радянських автолюбителів “Москвича-402″.

Нам немає перешкод

50-60-і роки в – неоднозначний, але бурхливий час. Зокрема, в автомобілебудуванні. Пускали нові заводи, налагоджували виробництво машин незнайомих раніше класів. Активність МЗМА в цю епоху, на тлі пізніших часів, здається просто фантастичною.

Запустили у виробництво “Москвич-402″, що швидко обріс безліччю модифікацій (зокрема – повнопривідними), працювали над гоночн ими моделями. А ще…

У 1957-му з’явився “Москвич-444″. Його, втім, до невиданого відносити не зовсім справедливо. Компактний задньомоторний автомобіль, розроблений спільно з НАМІ, став у результаті серійним ЗАЗ-965.

У тому ж 1957-му на світ з’явився “Москвич-А9″. Тепер дев’ятимісцеву машину на вузлах стандартного “Москвича” – дітищі невгомонного, талановитого конструктора МЗМА І.А. Гладіліна – назвали б мінівеном. Тоді говорили – мікроавтобус.

Машина отримала ще несерійний 45-сильний мотор “Москвич-407″ і чотириступінчасту коробку передач. Заклали і два фургони, але – недобудували. А “Москвич-А9″ пройшов перший етап випробувань, показавши себе дуже непогано. Але завод освоювати ще одну модель, що сильно відрізняється від базової, просто не міг. Крім того, на мікроавтобуси був у кінці 1950-х націлений ризький РАФ.

Робоче місце водія в “Москвичі-А9″

А команда Гладіліна вже серйозно займалася машиною, яку країна чекала навіть більше мікроавтобуса. Компактний повнопривідний “Москвич-415″ повинен був стати на сходинку нижче, ніж, по суті, єдиний радянський позашляховик – ГАЗ-69. МЗМА відгукнувся на заклик Н.С. Хрущова на якійсь нараді (“Зробіть автомобіль для колгоспника”) компактною рамною машиною з базою всього 2030 мм, 45-сильним мотором “Москвич-407″, повним приводом і роздавальною коробкою зі знижуючою передачею, конструкцію якої москвичам передали горьківчани після закриття проекту компактного повноприводного ГАЗ-М73. Машини з дорожнім просвітом 220 мм пройшли перші випробування в 1958-му на Україні. Перші зразки майже в точності копіювали американський Willys, добре знайомий в СРСР.

До речі, під впливом цієї моделі знаходилися в ті роки практично усі творці зарубіжних позашляховиків. Поступово автомобілі позбавляли від американських рис, а заразом удосконалювали, доводили конструкцію.

Черговий етап випробувань провели навесні 1959-го в Московській області. Здавалося, ось-ось… Правда, в 1961-му завод вимушений був зняти з конвеєра вже серійні повноприводні седани 410 і універсали 411 – виробничі потужності потрібні були для тих, що користуються хорошим попитом (зокрема, за кордоном) звичайних “Москвичів”. Але ж 415-й був простіший і дешевший.

Не зрослося…

Втім, завод ще довго потихеньку займався цим проектом. Створили версію “Москвич-416″ із закритим кузовом, прибудували на машину куди більше відповідний для неї 412-й 75-сильний двигун (роздатка, правда, залишилася колишньою). Вже в перебудовні часи машиною раптом зацікавилися деякі високі чини з міністерства. Але незабаром інтерес, зрозуміло, згас – нові часи давали можливість заробляти куди простіше і швидше…

Товариш гран-турізмо

У 1960-му на заводі Renault у Франції Н.С. Хрущову подарували блакитний задньомоторний родстер Renault Floride. Не то цей, не то інший такий же автомобіль (у Москві був, як мінімум, ще один – білий) з часом потрапив на МЗМА. Все – серійне, а як здорово виглядає!

Французька машина і наштовхнула заводчан на ідею створення незвичайного для СРСР автомобіля. Два прототипи “Москвич – 408 Турист” з відкритими кузовами (передбачалася м’яка і жорстка знімна, як і належить породистому родстеру, дах) зробили, зміцнивши підлогу Х-подібним підсилювачем. На одну з машин змонтували форсований до 63 к.с. мотор “Москвич-408″ із здвоєними карбюраторами Weber. Планували навіть систему уприскування ЦНІІПА (Центральний Науково-дослідний Інститут Паливної Апаратури).

Машиною займалися цілком серйозно, думали про дрібносерійне виробництво. Сподівалися навіть показати “Турист” новому генсекові Л.І. Брежнєву.

Пошуки жанру

Довга історія створення нового “Москвича” почалася, ледве на конвеєр встав 412-й. Головний конструктор А.Ф. Андронов, натхненний німецьким Opel Rekord 1965 року, доручив створити автомобіль за класом більший за 412-й (плюс 150 мм у базі), але який би зберігв риси існуючої моделі. Він вважав дизайн “Москвичів” дуже вдалим, що, загалом, так і було. Але художникам завдання, зрозуміло, не сподобалося. Їм хотілося робити щось нове. Дійшло навіть до прямого конфлікту, стилісти Леонов і Зайцев покинули завод.

Проте, один за другим почали з’являтися прототипи серії 3-5 – седани і універсали. Та все ж повільно, але наполегливо художники відходили від дизайну 412-го. На дослідні зразки машин більш високого, ніж серійний “Москвич”, класу, ставили ставили форсовані мотори – варіанти 412-го і експериментальні коробки передач КП-9 з нормальним, а не дистанційним, як на стандартній коробці, управлінням.

Нарешті, в 1975-му вже при головному конструкторі І.К. Чарноцькому створили прототип “Москвич-3-5-6″ з двигуном 1,7 л потужністю 96 к.с. при 5500 об/хв і автоматичною коробкою передач Borg Warner. Вітчизняного автомата, як і раніше, не передбачалося. Лише деякі риси цього автомобіля вгадувалися в “Москвичі-2140″, який встав на конвеєр в 1976-му.

Але ще в 1974-му з’явився макет зовсім нового за стилістикою хетчбека під умовною назвою “Дельта”. Макет начальству сподобався, і робота пішла в цьому напрямі. Вже в 1975-му створили хетчбек “Москвич-С1″, він же – “Меридіан-1700ts”. Цікаво, що доступ у багажник зробили не через цілісні двері, а лише через кришку під склом. Начальство вважало, що інакше при відкритті багажника взимку вистудиться салон.

“Москвич-С1″ не був першим радянським хетчбеком. Ще в 1967-му створили прототип ІЖ-13, а в 1973-му почали серійне виробництво ІЖ-2125. Але він, все-таки, був похідним від “Москвича-412″, а С1 – зовсім новим автомобілем з повністю незалежними підвісками, новою коробкою передач, форсованим мотором. Зробили три такі зразки, потім вдосконалені варіанти “Москвич-С2″ і С3. Останній вже був цілком повноцінним, доведеним автомобілем.

Тим часом, керівництво радянського автопрома судорожно шукало для АЗЛК партнера. В ролі об’єктів виробництва розглядали Citroen BX, FIAT Tipo, седан, проект якого пропонувала фірма Porsche. Усе це не відбулося, та і десять років роботи над власними прототипами закінчилися нічим.

Прийшла міністерська команда створювати інший – передньопривідний автомобіль, копіюючи його з французькою Simca 1307.

“Москвич-2141″, як відомо, з’явився ще через десять років. Втім, це вже інша – непроста, але теж по-своєму цікава історія…

document.write(«»);