- 10 марта 2024
На початку другої половини XX ст. найбільші радянські автоконцерни на території УРСР ЗАЗ і ЛуАЗ розпочали розробку бойових машин з амфібійними властивостями — армійських транспортерів переднього краю (ТПК). Перші роботи проводилися на Запорізькому автозаводі, де презентували легендарний ЗАЗ-967, передає «Автотема».
Взагалі, ідея створити ТПК з’явилася набагато раніше, і її почали розвивати інженери московського НАМІ. Після отримання замовлення від Міністерства оборони СРСР і керівництва підрозділів ВДВ конструкторам потрібно було випустити армійський транспортер з відкритим кузовом і двома місцями для розміщення нош, який зміг би долати водні перепони, а також мати невелику масу для навантаження у гелікоптер або невеликий літак.
Але через величезні виробничі обсяги і нові доручення «згори» 1962 року це завдання передали інженерам із ЗАЗ. Проте проєкт був непростим, тим паче що запорізькі конструктори отримали практично «сирі» документи, і їм довелося зробити ще багато доопрацювань.
Щоб якось поліпшити ситуацію, завдання з модернізації транспортера-амфібії доручили фахівцям відділу «Комунар», що займається експериментальними роботами.
Персоналу Запорізького автозаводу не довелося наново вигадувати велосипед, а основне завдання полягало в уніфікації армійського транспортера під параметри серійних «Запорожців». Однак використовувати для цього звичну платформу не хотілося, оскільки жодна з них не відповідала класифікації армійських автомобілів.
Для розробки нової знадобилося не так багато часу і зусиль. До того ж під неї був підігнаний і двигун — верхньоклапанний V4 з повітряною системою охолодження. Ще експерти ухвалили рішення, що у ТПК має бути присутня система блокування заднього диференціала.
У стартових екземплярів амфібії ЗАЗ-967 з’явилася лебідка барабанного типу, кілька глушників (вихлоп розміщувався в нижній частині машини), а також борт із запаскою. Для керування транспортером необов’язково було перебувати в кузові в сидячому або лежачому положенні. Робити це можна було і слідуючи за ним або навіть розміщуючись під ним.
Історія таких транспортерів була недовгою, оскільки вони прожили до 1964 року. Незабаром їх трохи переробили. Лицьову частину зробили вужчою, патрубок вихлопної системи встановили в передньому кожусі, де і розмістили лебідку. Через внесені зміни ЗАЗ-967 став більш презентабельним і вже відповідав базовим критерієм ТПК. Однак доопрацювання торкнулися не тільки зовнішніх моментів, а й бортового оснащення і силових агрегатів.
Тепер у підкапотному просторі перебували нові 22-сильні МеМ3-966, які отримали 4-ступінчасту МКПП. Також виробник повідомив про інші інновації, серед яких: редуктори на колесах, незалежна торсіонна підвіска, деактивація приводу задньої осі тощо. Лише через рік експерти зрозуміли, що для нових транспортерів потрібні потужніші двигуни. Потім відбувся випуск 27-сильних агрегатів виробництва ЗАЗ.
Не можна не відзначити, що передсерійні та дослідні екземпляри базувалися на платформах із суцільного металу з бортами, а також мали знімні або відкидні трапи-містки. Вони піднімалися, формуючи огорожі під носилки.
Високі вимоги були пред’явлені до можливості транспортування поранених солдатів. Для цього інженери передбачили кілька типів бічних нош, а також м’яких підстилок у кріслах, кузові та на підлозі біля сидіння водія. Останній варіант виявився найбільш підходящим.
І хоч проєкт ЗАЗ мав перспективний вигляд і відповідав низці вимог, його закрили 1967 року.