- 09 августа 2022
Поки волонтери прочісують європейські автошроти у пошуках дешевих вживаних (і часом напівмертвих) позашляховиків всіх типів для передової, у людей, знайомих з історією українського автопрому, не раз виникала думка: “А чому не ЛуАЗик?”.
Воно й справді – коріння у наших ЛуАЗів були суто військові, тож чому не можна відродити якщо не архаїчну модель типу 969 або 1301, то подібну їй – легку, всюдихідну, невибагливу та ремонтопридатну у польових умовах?
Тим більше, що технології зараз більш розвинені, а екзотичні колись матеріали сьогодні загальнодоступні й дешеві. Журналісти Auto24 порадилися з цього приводу з інженерами й увімкнути свій багаж знань з маркетингу та експлуатації автомобільного господарства.
Що таке ЛуАЗик?
Найбільш поширена з усіх “Волинянок” модель ЛуАЗ-969 була (і є!) конструктивно унікальною машиною. Вона не повторювала технічно жоден інший позашляховик. Усі основні особливості були спрямовані – ні, не на здешевлення – на підвищення прохідності. Яка справді є видатною.
- Незалежна підвіска усіх коліс. На будь-якій дорозі все колеса надійно спираються на землю, причому усією шириною протектора.
- Колісні редуктори. Біля кожного колеса є пара шестерень, яка підвищує обертовий момент на колесі та збільшує кліренс до рекордного значення 280 мм.
- Привід 4х4, причому постійно працює передній міст, а задній підключається за потреби примусово.
- Понижена передача. Точніше, це була окрема “наднизька” передача, ще потужніша за першу. Трактористи називають такий ступінь трансмісії повзучою. В ЛуАЗика вона вмикається окремим важелем при “нейтралі” основного селектора МКП.
- Блокування диференціала заднього мосту як крайній захід підвищення прохідності. На ділі до нього вдаються дуже нечасто, адже навіть на суворому бездоріжжі ЛуАЗику зазвичай вистачає просто активації режиму 4х4 та “повзучої”.
Це були плюси, але мінуси в “Волинянки” теж були. Якщо не говорити про обмежену довговічність агрегатів, яка з’ясовується з часом, пересічні користувачі відразу стикалися з некомфортним кузовом. Він нагадував плаский металевий короб, низькі борти якого прикрашали двоє дверцят та відкидна частина ззаду. Стінки та дах – брезентові, з усіма відповідними наслідками.
Ані до плюсів, ані до мінусів не можна віднести найбільш поширений двигун ЛуАЗів – 40-сильний МеМЗ-968. Строго кажучи, він саме такий, як треба. Завдяки V-подібній компоновці та картеру з магнієвого сплаву (!) він вийшов коротким і не перевантажував надмірно передній звис позашляховика. А завдяки повітряному охолодженню він не такий вибагливий до сервісу, як більше поширені мотори-“водянки”. І навіть від обстрілів він потерпає менше, адже не має вразливої системи охолодження зі шлангами й тендітним радіатором.
Маркетинг: кому тепер потрібна “Волинянка”
Кому сьогодні міг би бути потрібен автомобіль з такими позашляховими характеристиками? По-перше, військовим, по друге, цивільним професіоналам, робота яких пов’язана з пересуванням по, так би мовити, невпорядкованій місцевості – правоохоронцям, аграріям, лісникам, єгерям, геологам…
З приватних власників подібну машину могли б придбати люди, які захоплюються полюванням, риболовлею та туризмом. Але оскільки для них це хобі, це мала б бути друга (а то й третя) машина у родині – і при тому родині заможній. Членів якої аж ніяк не задовільнив би “брезентовий” комфорт “Волинянки”. І тут зіграють роль ціна і дизайн.
Адже у такої машини апріорі не може бути високий імідж, але цю обставину може переважити достатня “фановість” машинки. Надати її новинці з таким бекграундом, який мав свого часу її прототип ЛуАЗ-969, буде непросто, але нам здається, що на послуги гарного дизайнера в даному випадку варто витратитися.
Що можна було б вдосконалити в ЛуАЗі
- Кузов. Можливо, він міг би залишиться типу кабріолет, але вкрай потрібно додати комфорту і свіжого стилю – нехай він навіть буде все в тому ж ключі “мілітарі”, “кантрі” або “ретро”.
- Двигун. Звісно, проситься щось більш сучасне, ніж радянська розробка початку 1960-х. І знайти готовий мотор для закупівлі сьогодні не проблема, при тому, що була навіть цілком прийнятна версія ЛуАЗ-1301 з “таврійським” двигуном (він же ставився на Daewoo Sens). Але навіть якщо залишити машині той самий V-подібний “повітряник” МеМЗ, за використання сучасних матеріалів і контролю якості його реально довести до прийнятних кондицій надійності та довговічності. А інжекторна паливна система поліпшить його віддачу до 60 – 65 к.с., екологічність та економічність.
- Трансмісія. Як на нас, не варто міняти щось принципово в унікальній трансмісії класичного всюдихода. Його 5-ступінчаста коробка передач замінювала собою “роздатку”, а вали не потребували дорогих ШРУСів. В колісних редукторах варто поміняти шестерні на косозубі та застосувати ефективні сучасні ущільнення.
- Надійність та довговічність. Це те, чого не було у луцького автомобіля. Вирішити питання можна суворою виробничої дисципліною, якісними матеріалами та відповідальних деталей. Принципових конструктивних помилок у цьому плані в ЛуАЗів не було.
Отже…
Перш за все, говорити про відновлення запуску всюдиходів ЛуАЗ можна лише за умови, що машина буде базуватися на концепції моделі 969 і більшості її агрегатів. Тому що проектувати, випробовувати та доводити нові агрегати буде нереально дорого. Тобто треба бути готовим до того, що більша частина шумів та вібрацій “Волинянки” збережуться і на машині XXI ст.
По-друге, машині потрібен інший, більш комфортабельний кузов. Всадити в той моторизований брезентовий намет сьогодні вдасться хіба що бійця-піхотинця, та й те, погрожуючи трибуналом. Але це питання найменш проблемне, оскільки є доступні для малосерійного виробництва технології просторової рами з пластиковим обвісом. Такий кузов не буде дорогим, до того ж йому можна придати більш-менш актуальний стайлінг.
І, нарешті, доведеться принципово вирішити питання активної та пасивної безпеки. Спроби довести ЛуАЗика середини XX ст. до сучасних вимог ще на півдорозі піднімуть її ціну до космічних висот. Але якщо не замахуватись на експорт на зовнішні ринки, це питання можна буде відрегулювати на законодавчому рівні в межах України. Просто питання буде стояти так: що більш потрібно воюючій країні – “правильна” безпека чи наявність доступного позашляховика для нагальних транспортних потреб держави.
З оглядом на вищесказане, ясно одне: треба створювати для початку концептуальний проект нової ”Волинянки” і добре його прораховувати.